Виставка про нас

Культура важлива, вона є неодмінною складовою нашого життя, навіть під час найважчих часів для країни та для кожної людини.

Чорна Любов Костянтинівна
м. Покровськ Донецької області

Ще вчора тихо небо спало 
І сон кружляв в височині.
О, Боже, Боже! Що ж це стало?! 
Вся Україна у вогні.
Гостомель, Буча, Бородянка, 
Ірпінь, Чернігів і Ізюм,
Міста- вкраїнські вишиванки, 
Рашист перетворив на блюм.
Тільки за те, що українка, 
Мокшанський нелюд гвалтував. 
Тоненьку весняну стеблинку 
Переломив і розтоптав.
Він мордував дітей, стареньких 
За віру й вічную любов 
До матінки, країни-неньки.
Не чув він їхніх молитов.
Хай згинуть наші воріженьки, 
Пощезнуть підлі москалі. 
Захисникам і козаченькам 
Уклін низенький до землі!

Плаче небо вкраїнське і стогне земля,
На Маріїне місто накидали бомби.
"АЗОВСТАЛЬ" у вогні по наказу кремля,
Божа Матір в скорботі десь теж в катакомбах.
Тільки воїнів дух не підкорить орда,
Не зламаються крила у наших титанів.
Навіки залишиться їх мужність тверда
Й сила волі, завбільшки п'яти океанів.
Я римую слова і стікає сльоза,
Розривається серце від щему і болі,
Ми всі з Вами, брати! Ваші славні ім'я
Вже ввійшли у новітні сторінки історій.

Рожкова Ангеліна Вікторівна
м. Покровськ Донецької області

І БУДЕ МИР, І ПЕРЕМОГА, І ЛЮБОВ

Допоки в моїй неньці йде війна, 
Звільніть мене від бачення в коло́рі
І звинувачень у дурному тоні
Не треба, бо в країні йде війна.

Допоки чую вий сумний сирен
І бачу сльози на очах дитини,
Допоки в вишиванці цвіт калини, 
В молитвах безліч символів-імен.

І буде Мир, і Перемога, і Любов – 
Ми віримо, ми знаємо, так буде!
І по законам Все́світу 
Зійдуться зірки знов – 
В сузір'ї України світло всюди. 

На підвіконні квіти неживі
Вони дбайливих рук не дочекались.
Ті люди спішно евакуювались,
Тому... на підвіконні... неживі...

Ми знов і знову пропускаєм біль,
Чекаємо, допоки закінчиться, 
І робим вигляд: можемо навчиться
Побачить сенс та відшукати ціль.

І буде Мир, і Перемога, і Любов
Ми віримо, ми знаємо, так буде!
І по законам Все́світу 
Зійдуться зірки знов
В сузір'ї України світло всюди.

ГОРИТЬ МОЄ СЕРЦЕ, МОЯ УКРАЇНА

Коли дивишся через заклеєні вікна,
Щось стає зрозумілим, лише не майбутнє.
Коли біле і чорне, і мла безпросвітня,
Відчуваєш, що тонеш, ти фізично відсутній

Бо прийшли тебе вбити, читайте "звільнити"
Бо в колись мирнім небі літають ракети
І хоч вчора ти міг ще мріять чи розуміти,
А сьогодні – ніхто ти, попіл біля комети...

Гори́ть. Горить моє серце, моя Україна.
Моли́ть. Мо́лить про тата маленька дитина.
Щеми́ть. Щось не дає мені дихати вільно.
Мовчить. Той, хто пояснить, чому божевільно.

Коли сонце і небо, і, ніби, нормально,
Потім вибух і сті́ни дві, в додатку тривога,
Коли є свій і ворог, й новини дзеркальні,
Гріє одне - буде в нас Перемога!

Коли ти в дорозі докупи збираєш
Себе, пошматованого між містами,
Без звуку і крику до неба волаєш,
Про те, що зруйновані всі твої храми...

Рева Віктор Якович
м. Селидове Донецької області

НАВІЧНО В ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇ

Полягли в боях за Україну доньки і сини
І розлились в сім’ях сльози більш, ніж Чорне море,
В серце нашої країни біль ввійшов до глибини
І закрило ясне сонце невичерпне горе.
Душі їх, як янголята, полетіли до небес.
Воїни стояли неприступною горою,
І молитву тиху чуємо в шепоті беріз,
І навічно в пам’яті осталися герої.
Кулями війна побила України ніжний цвіт,
Та не може знищити вона її коріння,
І відновиться країна і міцніше стане рід,
Буде знову він квітучий, як весни цвітіння.

Останіна Надія Семенівна
м.Київ

      Коли чуєшь від скаліченної дитини, у якої ампутували кінцівки ніг: «Я дуже хочу жити…», розумієшь, наскільки жорстока путінська орда. І це в наш цівілізований  XXI вік.

Я ДУЖЕ ХОЧУ ЖИТИ

-	Ненечко, мамулю,
де діли мою ніжку?
Тепер лежу в шпиталю 
прикована до ліжка.
Всі йдуть до школи зранку, 
йдуть там, де не стріляють, 
Я лежу самотня і ніжечки немає.
Чому стріляють гради?  
Чому тікають люди?
Чому наш тато на війні?  
Чому сироти діти?
Я хочу посміхатись, 
я хочу в школі вчитись.
Я хочу в мирі жити!
 Я дуже хочу жити!

      А стільки вже синів неньки-України загинули за її свободу, за вільний козацький дух, який виборювався з ворогами України тисячоліттями.

Червоні маки, наче каплі крові.
Розкидані у травах на полях.
Червоні маки зібрані з любов’ю,
Як символ пам’яті загиблим у боях.

Як символ пам’яті загиблим за Вкраїну,
За рідну землю, за її красу,
За нашу пісню, мову солов’їну,
За ту цілющу вранішню росу.

Як символ пам’яті загиблим за Вкраїну.
Червоні маки на могилках насаджаю.
А в знак пошани вільній Україні
Розквітнуть чорнобривці в ріднім краю.